Вступне слово Д.Яроша
Полковник Дмитро Ярош
Українець, християнин.
Народився 30.09.1971 р. в м. Кам’янському (окупаційна назва – Дніпродзержинськ) Січеславського краю.
З листопада 1988 р. включився у національно-визвольну боротьбу. Член НРУ з лютого 1989 р., член УГС з червня 1989 р.
З жовтня 1989 р. по листопад 1991 р. проходив службу в армії. Після закінчення служби продовжив боротьбу за Україну.
З червня 1994 р. став членом-засновником Всеукраїнської Організації “Тризуб” імені Степана Бандери. Керував Кам’янською чотою, Січеславським обласним загоном, Дніпровським куренем, Наддніпрянським кошем. З 1996 по 1999 рр. Голова Центрального Проводу Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. Степана Бандери.
З серпня 1999 по 2002 рік член Центрального Проводу, відповідальний за діяльність організаційних структур на Наддніпрянщині, та куратор зовнішньо-політичного відтинку діяльності Організації.
З 2002 р. Головний інспектор ВО “Тризуб” ім. С. Бандери, член Центрального Проводу. З січня 2005 р. виконував обов’язки Голови Центрального Проводу. У серпні 2005 р. на V Великому Зборі затверджений Головою Центрального Проводу. 14 серпня 2007 р. VI Надзвичайний Великий Збір ВО “Тризуб” ім. С. Бандери одноголосно продовжив повноваження Голови Центрального Проводу.
У 2007 р. ініціатор створення та керівник Міжнародного Антиімперського Фронту.
14 жовтня 2010 р. на розширеній нараді Центрального Проводу склав повноваження Голови Центрального Проводу ВО “Тризуб” ім. С. Бандери.
З жовтня 2010 р. ініціатор створення та координатор єдиного Націоналістичного руху.
15 липня 2012 р. рішенням старшинської наради Організації проголошений Провідником “Тризубу”.
Один з лідерів українського націоналістичного руху. Автор багатьох статей, книжок, організаційних, пропагандивних та агітаційних матеріалів.
Освіта вища. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка.
Одружений, разом з дружиною Ольгою виховує трьох дітей Анастасію, Ірину та Дмитра.
Вступне слово Провідника Організації полковника Дмитра ЯРОША
Друзі, прошу підняти руки тих, хто був на першому установчому Великому Зборі “Тризуба” імені Степана Бандери. Один, два, три, чотири... А установчий Збір у нас відбувався на початках вересня 1995 року. Дивіться, скільки минуло часу, діти повиростали за цей час, а при тому всьому “Тризуб” був, є і, переконаний, буде.
Так, “Тризуб” помітно змінився за цей час. Ви могли спостерігати “Тризуб” на початках: це величезні колони, це курені по декілька сотень, а то й як у друга Олексія Щерби на Франківщині – майже тисяча осіб у підпорядкуванні! Тоді, у дев’яностих, ми мали кількатисячну націоналістичну структуру, яка, маючи велику кількість особового складу, все ж таки якісно дуже поступається тій структурі, яка існує та діє сьогодні. Тому з впевненістю повторюю фразу нашого Провідника полковника Василя Іванишина: “Тризуб” ще ніколи не був таким сильним як зараз”, незважаючи на те, що здавалось би тоді була маса людей, а тепер маємо не так багато членства, як хотілося б.
У нас вже проходить VII Великий Збір, минуло багато часу, тисячі людей пройшли через Організацію, хтось пішов, бо перегорів – “ефект сірника” зіграв, хтось горить до цих пір, як смолоскип, і від першого до сьомого Зборів все життя своє присвятив боротьбі. А це додає впевненості, що наші Збори ще будуть відбуватися і “Тризуб” зможе діяти в таких умовах, які зараз є, і які будуть. І це добре. Добре, бо “Тризуб” за цей час із факту став фактором українського суспільно-політичного життя.
Згадую, як ми у 1995 році провели Хрещатиком чотири сотні тризубівців, і тодішній голова Верхової Ради Мороз кричав: “До чого ми дожилися, бандерівці повзводно Хрещатиком ходять, куди ж це годиться!” Так, тоді такі акції мали величезний пропагандивний ефект! І тому вони не могли не спричинити активної протидії кучмівського режиму. Після масових націоналістичних акцій розпочалися репресії проти “Тризуба”, і багато хлопців, колишніх військових, офіцерів, “афганців” порозбігалися, при перших ударах не витримали всього того, що відбувалося, осіли і почали жити спокійним людським життям, як усі...
А членство в “Тризубі” не передбачає спокійного життя ніколи, ніде, у жодній ситуації. Членство в “Тризубі” передбачає лише негаразди, проблеми: і в сім’ї, хто сімейний, і в навчанні, і в роботі, і так далі, і, звичайно ж, з так званими правоохоронними органами. Але при цьому хочу зазначити, що “Тризуб” – та Організація, яка цей дев’ятнадцятирічний шлях пройшла з честю, завжди протидіючи ворогам України, захищаючи національну безпеку держави, гуртуючи і гартуючи українську молодь.
І ті люди, які зараз присутні у цьому залі, у своїй переважній більшості теж пройшли певну школи гарту. Я от деколи задумуюсь над тим, що для мене друг Андрій Тарасенко, перший заступник Голови Організації, представник молодого покоління тризубівців. Але насправді вже минуло одинадцять років. У нього вже в “Тризубі” діти народилися. І таких прикладів дуже багато…
Ми, хлопці та дівчата, все-таки сотворили щось таке, що вартує всіх тих жертв, які приносяться нами на вівтар національної Свободи, бо йдемо таким шляхом, який дає нашій Нації життєву перспективу. Я навмисне не готував ніяких виступів і буду говорити на цьому Зборі дуже мало, бо хочу, щоб говорили молоді.
Ми маємо таку Організацію, яку не можна не помічати, вона не досконала і ми з вами всі не досконалі, ангелів ніколи не збирали, маємо багато недоліків. Але при тому така організація потрібна, потрібна і тим хлопцям з ОУН, потрібна і тим хлопцям з КУНу, потрібна вона тій же “Свободі”, хоча вони, можливо, не всі ще це усвідомлюють, потрібна демократам, будь-яким державникам у цій державі, будь-якого кольору і відтінку. Бо “Тризуб” робить ті речі, які ніхто інший не робить.
Я часто думаю про те, що було б дуже добре, якби ми мали якусь конкуренцію, щоб була якась структура, подібна до нашої. Конкуренція пришвидшує певні процеси, і політичні в тому числі, тож і мети своєї може б ми досягли раніше. Та такої немає і ніхто її не може сотворити. Були спроби творити “Патріот України”, і ви можете спостерігати, чим це все завершилося. Теж репресії і теж потрапили під удар. Але яке різне ставлення до того ж “Патріоту” і до тих відповідно людей, які там працювали, боролись за деякі свої певні ідеали. Впевнений, що вони не на тих підвалинах будували. А ми будували “Тризуб” не на піску, ми будували на камені, який називається українське християнство і український націоналізм – це речі нероздільні, і тому маємо той результат, який маємо сьогодні. Маємо Організацію, хоч недосконалу, але дієву та перспективну, і, що найголовніше, – справжню націоналістичну.
Нещодавно в Слав’ятині на невеличкому вишколі, куди приїхали наші соратники по боротьбі Володимир Петровський і Андрій Левус, почув від них цікаву думку. Вони дуже правильно зауважили, що “Тризуб” імені Степана Бандери відіграє ту роль, яку свого часу відігравали запорізькі козаки. Тобто, ми перетворилися на ту силу, на яку люди ще можуть сподіватися: тризубівці прийдуть і допоможуть їм вирішити якісь їхні проблеми. І це знаменно…
Для “Тризубу” цей VII Збір має стати етапним. Ми вчора з Головою Центрального Проводу багато спілкувалися, розробляючи певні документи та обговорюючи структурні зміни, і я побачив, що Командир наш, який сьогодні буде вже затверджений на своїй посаді, має абсолютно чіткий план дій, чітку структуру, чітке бачення кадрової основи організації, як її розвинути, як Організація може отримати друге дихання.
Також нам йдеться про створення політичної крила єдиного націоналістичного “птаха”. Зауважте, що навіть не маючи якихось фінансових ресурсів, вже певною мірою починаємо досягати якихось маленьких, але результатів. Самі розумієте, що і висування друга “Пилипася” кандидатом у Народні депутати не було викликане тільки потребою “зрубати бабло” або ще щось зробити для вирішення тих чи інших тризубівських питань, це для нас певний полігон для випробування наших політичних революційних концепцій. І, відповідно, для нас дуже важливо зараз буде паралельно з розбудовою “Тризуба” розбудовувати і весь єдиний націоналістичний Рух.
Не все буде відразу зроблено, на це піде не один рік, повірте, хіба що революційні події пришвидшать цей процес, бо вони завжди пришвидшують творення власне революційних організацій. інакше на те підуть, ще раз наголошую, роки і роки. Але це не лякає, головне, щоб був рух, щоб не було застою і болота, смердючого болота, в якому відсутній націоналізм, в якому гинуть добрі почуття, добрі ідеали. Буде рух – буде націоналізм – буде Революція. Рано чи пізно буде! А буде Революція, буде реалізована та Ідея, за яку ми з вами ведемо безкомпромісну боротьбу. Іншого шляху нема.
Тому для нас дуже суттєво зробити так, щоб після VII Великого Збору “Тризуба” Головний Командир Андрій Стемпіцький отой свій план реалізував. А реалізувати він його може тільки в одному випадку: коли ви всі разом йому в цьому допоможете. І, звичайно ж, я працюватиму, як і працював на цю справу.
Також важливо, щоб ви, послухавши якісь розумні речі, не просто роз’їхались зі Збору, а щоб для себе зробили висновки, щоб розробили такі напрямні, які дозволять українським націоналістам зробити впевнені кроки до Перемоги. Ви маєте обговорити визначені питання, подискутувати, бо Провідник полковник Іванишин перед установчим Великим Збором сказав: “Тризуб” – організація авторитарна, недемократична, але один момент демократії ми допускаємо – це Великий Збір Всеукраїнської Організації. От коли можна подискутувати, щось обговорити, обрати Командира, затвердити якісь певні статутні речі і так далі. Тому мені б дуже хотілося, щоб цей Збір був живим.
Дякую за увагу!
